Все починається в житті з малого...

РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ ЯК ВЧИТЕЛІ БУЛИ УЧНЯМИ.

Шкільні роки чудові ...
Яка звичайна, але яка вірна фраза! Час, проведений в школі, не забувається ніколи. Сльози і сміх, двійки і п'ятірки, сидіння за підручниками і веселі дискотеки, суперечки і відкриття ...
І це почуття відчувають не тільки школярі, але і їх вчителі. Проводжаючи учнів у доросле життя, прощаючись з ними, класний керівник точно так же згадує все, що відбулося за ті роки, коли дівчата із косичками перетворилися в красивих і елегантних дівчат, а  маленькі капловухі  хлопчаки перетворилися  галантних і дотепних кавалерів.

Але дві найяскравіших події шкільного життя запам'ятаються на все життя. Це Останній дзвінок і Випускний бал.

Про що згадали наші вчителі.

Усова Алла Анатоліївна

Спогади про школу залишаться зі мною на все життя. Я пам’ятаю свою першу вчительку, свій останній дзвінок, випускний бал. Шкільні роки пролетіли швидко та непомітно. А однокласники назавжди залишилися однокласниками, а не просто знайомими. Вчитися мені було нелегко. Домашні завдання виконувала старанно, задавали багато, особливо завдання, які потребували додаткової інформації. Я не могла прийти в школу не виконавши домашнього завдання. Не було Інтернета, в міській  бібліотеці була завжди  довжелезна черга. Книги були рідкістю. Але отримавши на одну ніч ( в порядку черги) томік Єсеніна з запоєм читала,  і захоплювалася красою поезії та переживань. У мене не було не любимих предметів. Хотілося знати якомога більше…

Волик Галина Павлівна 
Школа...Шкільні роки... Яке цікаве прожите життя від першого шкільного дзвоника і до останнього. Спливають роки… Час змінює суспільство, владу, пріоритети та життєві цінності. І тільки школа залишається незмінною частиною життя для кожного її вихованця. 

Шкільне життя - воно все цікаве: і уроки, і поїздки, і дні народження, і свята, і все те, що пов'язане із друзями, вчителями і згадуватимемо його все життя. 

Я вчилася далеко від України -  на європейському півночі  Росії, за Полярним колом. Наша школа невеличка. Але дуже гарна та затишна.

Про школу можу згадувати нескінченно. Спогади найкращі і чудові

Пам’ятаю 7 жовтня 1973 року – мене та моїх друзів приймали в жовтенята. Це було свято всього містечка. Нас запросили на сцену Будинку культури, витали комсомольці та кращі люди нашого містечка, дарували нам подарки. Це було свято не тільки для нас та наших батьків, але і для всіх жителів.

Знаєте, сучасна молодь, якось не дуже привітно відгукується про школу, вчителів та однокласників. А я всі ці роки з приємністю згадувала шкільні роки.

Вчилася я легко та з задоволенням. Любимий предмет - література. В нашому домі була велика бібліотека, ми виписували багато літературних журналів.  Я читала дуже багато. В школі любила дискутувати з учителями та однокласниками. І всі вчителі підтримували моє прагнення сформувати свою думку.  В старших класах зацікавилась філософією, античною поезією та біологією.  Але крім уроків у нас в школі була активна позакласна робота: ми організовували концерти в школі, в будинку культури та на загальноміських святах, я організувала тимурівський загін, який допомагав ветеранам війни, створили книгу пам’яті учасників ВВВ, брали активну участь у всіх спортивних змаганнях, яких дуже багато проводилося на різних рівнях. А в 1977 році наш піонерський загін став найкращим в Мурманської області і я була нагороджена путівкою в Артек.

Згадую свою школу та  друзів з теплотою і ніжністю. Між нами не було ворожнечі, всі були дружні, віддані, допомагали один одному, підтримували.

Я зобов’язана своїй школі і за те, яка я є зараз. Саме в цьому закладі була розкрита моя особистість, знайдений талант та здібності. Школа…Колись я бурхливо жила у ній, а тепер вона живе в мені тихо і непомітно, але завжди присутня, готова зринути у пам’яті в будь-яку хвилину. І деколи хочеться повернутися у її багатоголосся і дзвінку радість, в ту дитячу безтурботність, де все було так просто і легко. Хочеться відчути той політ фантазії на грані здійсненності. Це справді найкращі роки у моєму житті. Тому й приходять ці думки з таким теплом і легкістю, тому й не забуваються шкільні роки. І хочеться сказати про школу і вчителів найкращі слова.

Скоропадська Світлана Олексіївна

При згадуванні школи в мене виникає відчуття постійного стресу (особливо у молодших та середніх класах). І взагалі школа асоціюється із важкою розумовою працею, яка забирала лев’ячу долю мого часу у дитинстві. Багатьох вчителів згадую з теплотою. Особливо вчителя математики Новожилова Льва Миколайовича, для якого його предмет був просто музикою. І ми з ним на уроках у 7-му класі виконували її як по нотах. А ще я любила співи, малювання і біологію.

Пушка Софія Іванівна

Від школи залишилися тільки хороші спогади. Я любила точні науки. Вони давалися мені легко. Зрозуміло, що це розвиває мислення, адже не можна, щоб людина не могла зрозуміти таблиці множення. Яка-небудь алгебра або тригонометрія дуже корисні для мозку. Але, мені здається, головне, що повинна вміти робити людина під час навчання, - зрозуміти, як правильно вибрати свою дорогу.

Жихарєва  Тетяна Василівна

Шкільне життя - це маленька частина  великого життя, але дуже важлива і цікава.

У кожного свої спогади про ці незабутні роки. Мої спогади про школу до цих пір яскраві, хоча пройшло вже багато часу від закінчення школи.

Спогади живуть і насичуються тими приємними моментами що були тоді ... І ці спогади вже ніколи не зітруться.

Дивлюся на сьогоднішніх учнів. Форма. Портфелі. Зачіски. Все як тоді. Але ні. Це вже інший час. Інші школи. Інше навчання. Змінилися парти і вчителі. Класи стали іншими. Підручники нові, інші. Ручки, зошити красивіше, ніж у нас, в наш період навчання. У класах тепер стоять телевізори, комп'ютери, мультимедійні дошки. У нас такого тоді не було.

Ось, мабуть, їдальня залишилася колишньою. Снікерсів у нас тоді, правда, не продавали. Але були смачні булочки і рогалики.

Мені завжди було цікаво спостерігати за вчителями. Я дивувалася їх терпінню і старанню. Як їм було з нами нелегко.

Вчитися треба все своє життя. Потрібно читати побільше. Щоб перед дітьми соромно не було. Важливо зрозуміти, що вчитися ніколи не пізно. Моїми екзаменаторами стали мої діти. Чомусь вчу я їх, а чомусь вони мене

Котелянець Ірина Іванівна 

Школа… Дитинство, юність … Це цікаве життя від першого дзвоника і до останнього! Це – найдружніший клас і найкращі вчителі! У нашому класі не було розподілу на багатих  чи бідних, розумних та не дуже. Ми ніколи не думали про це. Разом учили уроки, разом ходили в їдальню, кіно, парк чи кататися на санчатах взимку. Радість та горе ділили порівну. З уроків як бігали то теж разом, щоб нікому не було образливо. І сварилися тоді теж на всіх разом, але швидко все забувалося… Мабуть це заслуга нашого класного керівника, яка ніколи не шкодувала для нас ні сил,  ні часу, ні здоров’я! Ми пам’ятатимемо про це все життя!

   Мої спогади про школу до цих пір залишилися  яскравими, вони живуть і беруть наснагу з тих приємних хвилин, що були … і які, нажаль, вже не повернуться.